«Ти ж лишень пиши мені листи, чуєш?!» – гукала мама навздогін, коли ми з Галею були вже однією ногою в літаку. Отак і розпочиналася моя африканська писанина. Перший рік нашої місіонерської служби в Уганді описано тут, під обкладинкою.
Але це не просто книга.
Вона живе, дихає й розповідає сама про себе. З її сторінок на вас дивляться мільйони крихітних ґудзиків-оченят, голодних до їжі та любові. Невеличкий стос листів розповість про уривки життів, дива і неймовірні пригоди та допоможе торкнутися душею до простягнутих долоньок маленьких мешканців великої Африки.
Тож гайда у подорож красивими просторами й захаращеними вуличками. І не лякайтеся, якщо котресь із чоколядних дітлахів вигулькне з-за рогу та вчепиться за руку. Просто їм теж цікаво! Ну що, ви готові?!
Із передмови
«Щоденник маленьких кроків
Кожна велика історія починається з маленької мрії. Велика історія Ані почалася з її крихітної – і крихкої, спершу зовсім несміливої мрії про далеку землю, де страждання й незіпсута велич переплетені так тісно, що аж нестерпно стає про це думати.
Ці листи – такі собі щоденникові нотатки, зарубки на дерев’яних одвірках про те, як зростала маленька віра. Конспекти Батькових уроків на щодень. Польові спостереження за Його дивами. Буденні слова – сповнені простоти, відкритості, наївної, дитячої довіри, яку так цінує в нас Бог.
Пам’ятаю, з яким трепетом я читала першого листа від мами, яка поїхала місіонеркою до Кенії, щойно пересвідчилася, що мій чоловік став мені справжнім прихистком (мама мріяла стати мі- сіонеркою, ще коли я була геть малою, але мудро постановила собі спершу мене виростити). Вона писала: «Я дуже хочу, щоби ви приїхали сюди. Але мусите знати, що це небезпечно. У цю землю неможливо не закохатися».
Коли мама повернулася, мені було трохи сумно, що я більше не отримуватиму таких листів, не ґуґлитиму, як же виглядає та «бода-бода», не уявлятиму перед сном людей, про яких мама розповіла, не переглядатиму пошту зі звичним пригодницьким хвилюванням.
Але тепер у мене є книжка Аниних листів. І вони такі ж, як і мамині, – прості та глибокі, гарячі, добрі, сповнені любові, сповнені Божого милосердя, котре здійснюється крихітними дівчачими руками відважних «музунгу».
Ці листи – то щоденник маленьких кроків. Із яких виростає кожна велика історія. А я чогось певна, що історія Ані буде саме такою».
Надійка Гербіш
Місіонерка у Східній Африці ( Уганда, Південний Судан). Народилася в невеличкому містечку на Чернігівщині, але нині своїм домом називає екватор, де й хоче прожити...
розгорнути
