У просторому блакитному небі, на великій-превеликій хмарині, зробленій із найніжнішої і найм’якішої бавовни, жило двійко сіреньких мишок. Одна з них мала біленьку цятку на мордочці, можливо, через це звали її Мушкою, а можливо, що була вона меншою, ніж інші миші. Нікому й на думку б не спало при зустрічі з Мушкою, що ця крихітка була мамою і мала манюсінького синочка із товстеньким животиком, якого звали Мишком.
Мушка, як усі мами, була дуже турботливою і навіть занадто переймалася дитинчам: чи не замерз, бува, у лапки, чи вологий носик, чи не бурчить зголоднілий животик... Мишко, як усі маленькі дітки, понад усе любив гратися. І хоча мишеня було лагідним і люблячим синочком і намагалося ніколи не засмучувати свою матусю, все ж таки Мушка інколи журилася Мишком, бо вважала...
Українська письмениця. Володарка спеціальної відзнаки Олени Осмоловської за краще інклюзивне оповідання в номінації «Terra інклюзія» (твір «Крило...
развернуть
